Візеу — серце Португалії та архітектурний скарб

Я обіцяла розповісти вам про місто Візеу в Португалії (карта) ще після нашої подорожі туди, коли ми подавали документи на ВНЖ. Всі подробиці - від візи до ВНЖ, можна прочитати в закріплених статтях на головній сторінці сайту.

Минуло вже майже два місяці, і нарешті я викроїла час, аби думки і спогади перетворити на літери.

Я назбирала у Візеу різних буклетиків у музеї та готелі — і зібрала в цій статті те, що, на мою думку, варто побачити у Візеу.

Ми не брали екскурсій — було не до того. Ми приїхали подавати документи на посвідку на проживання в Португалії (ВНЖ) і під час візиту до AIMA буквально «молилися», щоби нас прийняли всією родиною. Проблема була в тому, що нас записали на той самий час, але в різні міста. Відстань між ними — близько двох годин їзди на авто.

^{Вид на Візеу з оглядового майданчика кафедрального собору}

З Лісабона до Візеу їхати приблизно 3,5–4 години — залежно від ситуації на дорогах.
У відділі легалізації нам порадили прийти до AIMA на 9 ранку. Тому ми вирішили приїхати на день раніше — аби не вставати о 4-ій ранку-ночі, не їхати в темряві та не мучитися з пошуком паркінгу в незнайомому місці.

^{Картина в їдальні готелю Pousada de Viseu}

Ми знайшли готель через Booking. Особливо не вчитувалися у відгуки — просто перевірили, щоб був сніданок, паркінг і щоб було недалеко від AIMA. Забронювали — і вирушили в дорогу.

На наше велике здивування готель виявився з історією.

Pousada de Viseu – чарівний готель у серці Візеу

Готель розташований у будівлі колишнього госпіталю Святого Теотонія (Hospital de São Teotónio), збудованого ще у 1842 році. Згодом будівля занепала: від колись важливого медичного закладу залишилися лише стіни, які згодом і пертворились на чудовий готель

Перший камінь у фундамент госпіталю заклали ще у 1793 році з ініціативи єпископа Франсіску Морейра Перейра да Азеведу. Будівництво фінансувалося за рахунок спеціального податку на м’ясо та вино, запровадженого королевою Марією I. Це був один із перших госпіталів у Португалії, спроєктований за «сучасними» на той час стандартами.

Будівництво тривало майже 49 років. Госпіталь працював від тоді і до 1997 року, після чого був перенесений у нову будівлю, а стара залишалася занедбаною майже десять років.

У 2007 році будівлю передали на реставрацію. За даними мережі Pestana, обсяг інвестицій склав близько 8 мільйонів євро. Уже в 2009 році готель відкрив двері для перших гостей і заслужено отримав 4 зірки. Обслуговування, чистота та атмосфера справді на високому рівні (ми були там у міжсезоння, і він був заповнений приблизно на третину — це зробило перебування ще приємнішим). Гостям готелю доступні безкоштовні сауна, басейн та спортзал. Час відвідування необхідно бронювати заздалегідь на ресепшені.

Якщо ви не плануєте бронювати номер, але хочете побачити внутрішній хол і атмосферу готелю — можете просто зайти на коктейль у бар. Це не дасть вам права вільно пересуватись територією готелю, але дозволить поглянути на інтер’єр, переглянути світлини реставраційного процесу та відвідати невеличку галерею. Також на території є ресторан, що працює у вечірній час. Потрапити туди можна лише за попереднім записом — навіть якщо ви гість готелю.

Pousada de Viseu належить до мережі Pousadas de Portugal, якою з 2003 року керує Pestana Group — найбільша готельна група Португалії. До мережі входить понад 100 готелів по всьому світу з яких понад 35 готелів знаходяться в Португалії, включно з Азорськими островами та Мадейрою.

Основна місія Pestana Group — реставрація й адаптація історичних будівель: монастирів, замків, госпіталів і палаців. Вони зберігають архітектурні особливості, фасади, внутрішні елементи, оригінальні таблички та скульптури. Наприклад, фасад Pousada de Viseu прикрашають три статуї — Віри, Надії та Милосердя, а також герб Santa Casa da Misericórdia.

Мережа орієнтується не на масовий туризм, а на культурний, гастрономічний та подієвий: конференції, романтичні подорожі, гастротури тощо. Це довгострокова стратегія зі збереження національної спадщини та розвитку локального туризму.

Класифікація готелів Pousadas de Portugal:

• Історичні — замки, монастирі, палаци (наприклад, Beja, Óbidos, Évora, Guimarães, Queluz); 
• Архітектурно важливі — старовинні будівлі з елементами сучасного дизайну, розташовані в історичних районах (Viseu, Estoi, Alcácer do Sal, Amares/Gerês);
• Природні та романтичні місця — Sagres, Gerês, Manteigas, Ria de Aveiro;
• Місця з історією — затишні бутик-готелі в невеликих містах: Braga, Bragança, Viana do Castelo та, звісно, Pousada de Viseu – Charming Spa Hotel.

Сам готель має форму замкнутого кварталу з внутрішнім двором, накритим скляним дахом. Під час реставрації знаменитий португальський архітектор Gonçalo Byrne зберіг ключові елементи первісного госпіталю: кам’яні арки, сходи, плитку на підлозі та стінах коридорів, колони.

Інтер’єри оформлені в неокласичному стилі з елементами ар-деко та мінімалістичної класики, що підкреслює контраст між історією та сучасністю. У середині виставлені фотографії й предмети, знайдені під час реконструкції, які належать до періоду функціонування госпіталю.

Кажуть, що в цих стінах блукають привиди колишніх пацієнтів — типова міська легенда, але чому б і ні? Майже кожна стара будівля в Європі має свою містичну історію. Ми їх не зустріли, але спали як вбиті :)

Хоча Візеу — не найвідоміший туристичний центр Португалії, у 2019 році його визнали «гастрономічною столицею» країни. Створення унікального СПА-готелю в історичній будівлі допомогло залучити публіку, орієнтовану на якісний відпочинок: вино, кухня, архітектура, природа.

Після закриття госпіталю ця будівля могла б остаточно занепасти. Але завдяки інвестиціям і концепції відновлення культурної спадщини Pousada de Viseu вдихнула нове життя в місто та його центр.

Без сумніву, проєкт був ризикованим. Візеу — це не курорт біля моря, не мегаполіс і не туристичний хаб. Це спокійне містечко в центрі Португалії, без натовпів і суєти, але з яскравою історією та сильним характером. Він — для тих, хто цінує атмосферу, архітектуру та душу місця.

Раритет у холі — "Cathedral"

У центральному холі Pousada de Viseu можна побачити унікальний музейний експонат — різьблена  релегійна позолочена інсталяція у готичному стилі, відома під назвою "Cathedral" (макет готичного собору). Його виготовили з дерева та вкрили сусальним золотом для історичної процесії в Лісабоні 1947 року, присвяченої 800-річчю звільнення міста від маврів.

Створений кращими ювелірами Португалії, цей макет мав три метри завширшки, чотири в довжину та п’ять у висоту. Пізніше його передали Pousadas de Portugal та встановили в клуатрі Pousada de Viseu у співпраці з Музеєм Лісабона. Відновленням займалася спеціалізована команда, дотримуючись найкращих реставраційних практик.

Невеличкий сюрприз — старовинне кладовище

З вікон нашого номера відкривався краєвид на… дитячий садок і історичне кладовище, розташоване всього за кілька десятків метрів від готелю. Ми помітили його тільки ввечері, і жодного страху воно не викликало — навпаки, цікавість. Доглянуте кладовище зі склепами, хрестами та старовинними надгробками виглядало як логічне продовження архітектурної атмосфери міста та колишнього госпіталю. Це не похмуре, а радше історичне місце, відкрите для відвідування до 17:30, з перервою на обід. Особливо воно буде цікавим тим, хто захоплюється некрополями та меморіальною архітектурою.

Можна сміливо сказати — готель розташований у дуже тихому районі, де ніщо не завадить вашому відпочинку. :)

Історичний буклет у номері

У кожному номері Pousada de Viseu ви знайдете невеликий буклет із короткою історією будівлі — від закладання першого каменя та функціонування госпіталю до перетворення на сучасний готель. Дуже приємно, що готель поважає своє минуле й ділиться ним із гостями: можна спокійно почитати, сидячи біля панорамного вікна з білою тюллю з чашкою чаю або кави. До речі, чайник, кава й чай теж були в номері.

У буклеті говориться наступне:

Будівництво розпочалося у 1793 році, коли єпископ Візеу Д. Франсішку Морейра Перейра де Азеведу заклав перший камінь на землі, подарованій місцевими меценатами. Роботи тривали майже 50 років, і лише у 1842 році були прийняті перші пацієнти — попри те, що будівля залишалась ще недобудованою.

У 1876 році біля головного входу з’явилися красиві напівкруглі сходи, що ведуть у зелений внутрішній дворик у формі паралелограма, який займає всю передню частину будівлі.

Архітектура будівлі — неокласична:

• 4 поверхи, 26 арок, 48 вікон, 4 дверей;
• елегантний фасад із фронтоном, прикрашеним гербом і трьома жіночими фігурами, що символізують Віру, Надію та Милосердя — встановлені ще у 1830 році.

Стару лікарню закрили у 1997 році, і вона залишалася занедбаною майже 10 років. Після масштабної реконструкції під керівництвом архітектора Гонсалу Соуза Бірна, будівлю було переобладнано в готель, і у 2009 році вона відкрилась як сучасна Pousada на 84 номери.

Прогулянка містом

І ось ми плавно переходимо до самого міста.

Як я вже писала на початку статті, ми приїхали заздалегідь — щоби не їхати вночі. Заселилися в готель і одразу вирушили на прогулянку. До історичного центру Візеу — буквально кілька хвилин пішки.

Вулички — вузенькі, вимощені камінням, здебільшого з одностороннім рухом і хаотично припаркованими автівками. Складається враження, що ці вулиці просто не були розраховані на транспорт — і саме це надає їм особливого шарму.

Старовинна кам’яна кладка будинків, дерев’яні віконниці та вікна, ковані перила, квіти на балконах і терасах, затиші дворики, фонтани і безліч архітектурних скарбів. Можливо, для тих, хто живе тут — це просто буденність.

А для мене — це місто, яке хочеться роздивлятися, вдихати, запам’ятовувати.

І — так, майже повна відсутність туристів створює відчуття справжності. Нагадую, ми були там в останні дні травня з неділі по вівторок.
Жодного пафосу, жодних зазивал біля ресторанів, які тягнуть за рукав, аби ви відвітали заклад а вони «відбили» свої вкладення. Усе спокійно, по-справжньому, мабуть, по-португальськи.

Ми трохи погуляли й випадково знайшли суші-бар. Вирішили повечеряти саме там.
У Чорногорії ми страшенно сумували за суші, а знайти їх там — майже нереально, особливо за розумні гроші.

На національні страви того вечора ми не наважилися: вранці треба було йти до AIMA подавати документи, і невідомо, як організм відреагує на нову кухню. Реакція на жирну або важку їжу могла б зіпсувати все — ризикувати не стали.

А вечір тим часом був футбольним.
Йшов матч між двома провідними клубами Португалії — Бенфіка (червоні) і Спортінг (зелені).
І, звісно, після фінального свистка, коли рахунок став 1:3 на користь Спортінга, усе місто буквально задрижало від емоцій.

Фанати дуділи, свистіли, кричали, запускали зелений дим — свято тривало щонайменше до опівночі.
Якби перемогла Бенфіка — усе було б так само, але з однією різницею — дим був би червоним.
У Португалії футбол — це святе, і кожен матч — це свято, незалежно від результату.

А взагалі, португальці люблять фестивалі, чемпіонати і свята. Відпочивають вони з запалом. Бачили б ви як вони цього року відмічали 21 місце на Євробаченні. Весь Лісабон гудів до ранку. Фаєршоу, салюти, танці. Погугліть, якщо не вірите.

А я продувжу про Візеу...

Parque Aquilino Ribeiro — зелене серце Візеу

Неподалік від нашого готелю виявився чудовий міський парк — Parque Aquilino Ribeiro. Саме туди ми й вирушили ввечері, прогулюючись у пошуках місця для вечері.

Це зелений оазис у центрі Візеу — зі ставком, качками, фонтанами, лавочками та затишним дитячим майданчиком. Ідеальне місце для відпочинку, неквапливої прогулянки чи короткої паузи серед міської метушні.

Майте на увазі: після 23:00 ворота парку можуть бути зачинені. У Португалії багато громадських зон закривають на ніч — задля безпеки містян та збереження інфраструктури. На жаль, вандали й «варвари» трапляються навіть у спокійних містах.

Подача документів в AIMA — стресова частина подорожі

Подача документів на ВНЖ була головною причиною, чому ми опинилися у Візеу.
Це, мабуть, найбільш нервовий і непередбачуваний етап усього процесу — просто отримати слот на подачу вже вважається перемогою.

Документи нам вдалося подати успішно, хоча все було зовсім не просто.
Мою подачу перенесли на серпень — при цьому жодних записів у моєму кабінеті не з’явилося. Потім її знову перенесли — вже на жовтень. Можливо, ще перенесуть і не раз.  Звучить смішно, але, повірте, нічого веселого в цьому немає. Я отримала запис не через суд, а разом з візою в посольстві Сербії, як передбачено процедурою. Якби нас тоді не прийняли — я б і досі чекала з простроченою візою та вичерпаним безвізом.

Ми просиділи в коридорі близько двох годин, адже прийшли не на свій час — не о 15:30, як було в записі, а о 9:00.

Спочатку пускали лише тих, хто був у списку на свій час. Усі, хто не був записаний, навіть на поріг не проходили. Увесь діалог відбувається із охоронцем на вході. Комусь достатньо було просто поставити запитання, хтось намагався умовляннями прорватися всередину, хтось хотів уточнити список документів — бо в кожному відділенні AIMA він різний (хоча на папері, для мігрантів, усе нібито просто, зрозуміло, швидко й за чіткими правилами. Але насправді — НІ, по всіх пунктах).

Кажуть, що такі суворі правила з’явилися нещодавно — через те, що багато хто приходив подавати документи, не маючи навіть базового пакета: NIF, договір оренди, підтвердження фінансової спроможності (до якого також багато питань: зібрав потрібну суму — і все одно вона зменшується вдвічі, коли платиш одразу за пів року оренди житла), довідку про несудимість, переклади. Але, як я вже казала — чіткого списку немає, тому люди просто не розуміють, що саме потрібно і як усе зробити правильно. Ми тягли з собою все, що змогли дістати, збираючи інформацію по крихтах у різних групах, у знайомих, у знайомих знайомих.
Після двох годин очікування, коли всі «офіційні» відвідувачі розійшлися, до кабінету запросили лише Єгора.
Ми з Женею залишилися чекати в коридорі. І, звісно ж, дитині раптово захотілося в туалет. Як це часто буває в держустановах, туалет не працював. Піти ми не могли — нас формально ще не погодились прийняти, але й не відмовили, тому довелось просто чекати.

Женя почала нервувати й плакати. Я намагалася відволікти її як могла, і сама вже була на межі — піти не можна. Через 15 хвилин нас усе ж викликали до кабінету.
Єгора ще оформлювали: перевіряли документи, щось сканували, щось повертали.

Друга співробітниця взялася за нас. Заповнила мою карту, а Женя тим часом вже скиглила й схлипувала. Співробітниця здивовано глянула: “Що трапилось?” Ми пояснили: сидимо вже дві години в прохолодному коридорі на холодних стільцях, дитина хоче в туалет. На щастя, вона поставилася з розумінням. Каже: “5 хвилин — і відпускаю тебе”. Зробила фото, відсканувала відбитки, підпис (так, навіть у дітей беруть відбитки пальців і підпис) — і сказала, що можна йти до вбиральні. Але туалет в будівлі не працював. З нами, за порадою легалізаційного відділу, була “помічниця”. Вона повела Женю в сусіднє кафе, а ми залишилися закінчити подачу документів.

Загалом усе зайняло близько 40 хвилин на трьох, бо спершу треба було завантажити документи основного заявника — тобто Єгора — а вже потім наші. Наприкінці усього процесу мила жіночка, яка приймала наші документи, сказала: “Усе. Ви вільні. Вам не потрібно їхати до Браганси (там була моя реєстрація), вашій доньці не потрібно їхати в Гуарду (там була записана Женя). Очікуйте документи поштою. Якщо щось буде не так — повідомимо на електронну пошту.” Ми щиро подякували співробітницям, ледь не стрибаючи від радості, і вийшли з кабінету.

Наша помічниця взяла з нас за послугу 400 євро на трьох. Ось такі «простенькі» процеси подачі документів у Португалії.

У Португалії отримати запис у AIMA — це окрема пригода.
Люди роками чекають на подачу, продовження документів, возз’єднання з родиною тощо. Послуги “помогаторів” коштують орієнтовно 1500 € за людину — від збору документів до самої реєстрації. Послуги “дозвонщиків” (тих, хто цілодобово намагається додзвонитися в AIMA і «вибиває» слот) — від 300 євро.

Адвокати — окрема історія. Вони працюють винятково за законом і не зможуть «домовитися», якщо у вас немає запису або ваша ситуація чітко не прописана законом.
Знаю випадок: чоловік і дружина прийшли разом, але були записані в різні відділення й на різні дати. Адвокат пішов з ними, поговорив зі співробітниками, вийшов і сказав: «Вас не приймуть. Приходьте кожен у свій час і до свого відділення». (Завіса) Ціна такої «допомоги» — 500 євро.

Але ж, звісно, закон про іноземців треба посилювати, бо все для них (тобто для нас) занадто легко (сарказм).

Ми вийшли зі старовинної будівлі AIMA в центрі міста — перенервовані, втомлені, але задоволені... і рушили провітрювати голови

^{У багатьох місцях збереглися такі двері. Зазвичай у Португалії не можна просто так замінити двері, вікна або перефарбувати фасад, якщо будинок знаходиться в туристичній зоні. І хоча Візеу — не на стільки популярний, як прибережні міста, тут теж спершу потрібно отримати дозвіл, перш ніж щось змінювати.}

Rua Direita

У мене буквально тремтіли коліна, руки, плечі. Я дивилась навколо й думала: «А що, якби... нас не прийняли? Не вистачило б якогось документа?..» Ці думки були такими гучними в голові, що я й не помітила, як ми йшли старовинною вуличкою й вийшли до старої церкви, фасад якої мили та реставрували. Я зупинилася, глибоко видихнула — і вперше за день змогла просто дивитись — спостерігати, вбирати красу очима й відключитися від усього, що відбувалося до того. Увесь похід до AIMA вже здався якимось туманним.

Rua Direita — головна вулиця старого Візеу — і, чесно кажучи, одна з найприємніших вуличок, якими мені доводилося гуляти: красиво й без натовпу. Це старовинна торгова артерія міста: колись тут жили й працювали ремісники, ювеліри й купці. Сьогодні — це затишні крамнички, старі особняки, кав’ярні, антикварні лавки та майстерні. А ще на дорозі є великі зелені стрілки, намальовані фарбою - це велосипедний маршрут або маршрут що залишився після чергових змагань

Можна сказати, це місцева версія Rua Augusta у Лісабоні — тільки без натовпу, шуму й туристичної метушні.

Архітектура тішить око: фасади з рельєфами, старовинні вивіски, балкони з квітами, круті звивисті вулички. Атмосфера така, ніби ти потрапив у кіно про минуле — поєднання старовинних архітектурних епох, наче хронологічна галерея.

Ця вулиця — як ниточка, що поєднує весь старий центр. Якщо ви опинитесь у Візеу, ви обов’язково пройдете нею, навіть якщо не плануєте. Вона просто притягує до себе, як магнітом і ви просто йдете старим центром і не помічаєтеяк вже йдете нею й зазираєтесь на все навкруги.

Фунікулер / Viseu Funicular

На фунікулер ми натрапили абсолютно випадково — вже після подачі документів, коли гуляли, щоб прийти до тями.

Це сучасний і безкоштовний (!) фунікулер, що з’єднує нижню й верхню частини Візеу. Він сам по собі цікавий, особливо для сімей із дітьми або для тих, хто не хоче підкорювати круті вулиці Візеу пішки. Але — сюрприз! — коли ми підійшли, він був закритий на обід. Так, навіть міський транспорт у Португалії має сієсту.

У підсумку ми спустилися пішки й випадково опинилися в торговому центрі Fórum Viseu, де перекусили на фудкорті.

Коли ми знову піднімалися вгору тією ж крутою вулицею — саме в цей момент працівники фунікулера повернулися з обіду. Кататись нам уже не хотілося — тож рушили далі…

Sé Cathedral de Viseu — серце та хроніка міста

…і от так, неспішно, ми дійшли до Кафедрального собору Візеу (Sé Cathedral de Viseu).

Це не просто храм — це архітектурний колаж крізь століття: від ранньохристиянських основ до барокового золота. Тут поєдналися готика, мануелін, ренесанс, маньєризм і бароко. Кожен камінь, кожен звід, кожна статуя — наче сторінка великої історії Візеу і всієї Португалії.

Собор зведений на місці ранньохристиянської базиліки V століття, а сучасний вигляд почав формуватись у XII–XIII століттях — із будівництвом романсько-готичної церкви з трьома нефами та східними каплицями.

У XVI столітті за єпископів Дієго Ортіса і Мігеля да Сілви з’явився розкішний стельовий звід з «канатними рамками» у мануелінському стилі та італійський ренесансний клуатр, спроєктований Франческо з Кремони.

У 1635 році буря зруйнувала північну вежу та фасад — їх відновили вже в стилі маньєризму за проєктом архітектора Хуана Морено.

Кафедральний собор Візеу — це наче багатошаровий пиріг архітектурних епох: кожен елемент відкриває своє століття, свою естетику, свій голос.

• Нефи та стіни зберегли риси романської стриманості та готичної вертикальності — це найстаріша частина собору, зведена в XII–XIII століттях. Темний камінь, масивні опори, лаконічні форми — усе це створює відчуття вікової міцності та величі.

• Стеля та зведення — справжній шедевр мануелінського стилю XVI століття. Погляньте вгору — і побачите кам’яні «мотузки» з вузлами, які оплітають стелю немов сітка чи морський канат. Це унікальна португальська архітектурна особливість, яку рідко побачиш навіть у найвідоміших соборах.

• Клуатр - тихий внутрішній дворик з арками й колонами, збудований у ренесансному стилі в 1539 році. Архітектор — Франческо з Кремони. Відчувається гармонія італійських форм: симетрія, світло, спокій — ідеальне місце для роздумів чи неспішної прогулянки.

• Фасад і башти набули вигляду в маньєристському стилі після шторму 1635 року, який зруйнував північну башту й частину фасаду. Архітектор Хуан Морено відновив структуру з чіткою геометрією й стриманим, але елегантним декором. Згодом фасад прикрасили відновлені скульптури в готичному стилі: Богородиця, Святий Теотоніу та Чотири Євангелісти.

• Алтар і внутрішній декор — справжнє свято португальського бароко. Золочене дерево, вишукані різьблення, пишні ретабло — усе це було створено в 1729–1733 роках майстром Франсішку Машаду і донині вражає розкішшю та світлом.

• Азулежу та фрески: у каплицях і верхньому клуатрі збереглися старовинні панно та плиткові композиції азулежу.

• З оглядових майданчиків відкриваються панорамні краєвиди на Візеу — особливо мальовничі у вечірньому світлі.

Вхід до самого собору — безкоштовний, а доступ до музею та оглядових майданчиків на 2 поверсі — за символічну плату (2,5 €, для дітей — безкоштовно).

Собор був офіційно освячений у 1516 році — а в 2016-му відзначалося 500-річчя цієї події. Святкування було масштабним, за участі архієпископів, єпископів, посланців Ватикану та включало виставки, богослужіння, концерти й урочисті літургії.

Собор регулярно проходить реставрацію за участі громади та місцевої влади.

• На перший етап робіт було виділено 1,2 млн €.
• Із листопада 2023 року — ще 1,45 млн €.

Місцеві жителі активно беруть участь в обговореннях: наприклад, вони виступили проти використання цинкових жолобів, які не відповідають історичному вигляду будівлі. Міська рада прислухалася і погодилась замінити їх на автентичніші матеріали.

Легенда про перший політ Жоау Торту (João Torto)

За легендою, у 1540 році João Torto здійснив спробу першого польоту в історії — він стрибнув із дзвіниці кафедрального собору Візеу, використовуючи примітивний літальний апарат.

Жоау, за переказами, вдалося власноруч сконструювати "літальний пристрій" — щось на кшталт крила з тканини, дерева та шкіри, прикріпленого до рук і тулуба. Він публічно оголосив, що виконає перший "політ" у людській історії з однієї з веж Кафедрального собору Візеу. День польоту був призначений заздалегідь, і на центральній площі зібралися жителі міста — одні в захваті, інші налаштовані скптично.

Згідно з легендою, Жоау і справді піднявся на вежу і стрибнув. У перші секунди конструкція витримала, крила зловили вітер, і він ніби завис у повітрі. Але дива не сталося — пристрій не витримав, і Жоау розбився на очах у натовпу.

Його смерть стала місцевою трагедією та джерелом безлічі міфів і домислів. У офіційних хроніках того часу немає прямих підтверджень цієї події, але переказ передавався з покоління в покоління й увійшов до культурної спадщини Візеу.

Сьогодні João Torto вважається португальським попередником Леонардо да Вінчі та Отто Лілієнталя — мрійником, який випередив свій час. Його іменем названі вулиці, кафе, авіамодельні гуртки і навіть стара школа авіамоделювання.

Історія Жоау Торту — це романтична легенда про шукача неможливого, чиє божевілля і прагнення до неба зробили його невід’ємною частиною міфології Португалії. Вона підкреслює дух епохи Відродження і мрію про політ, яка виникла задовго до братів Райт.

Museu Nacional Grão Vasco

Ліворуч від входу до собору розташований Національний музей Грау Вашку (Museu Nacional Grão Vasco). Музей займає історичну будівлю — колишню єпископську семінарію Візеу (Paço dos Três Escalões), зведену у XVI–XVII століттях.

Це невід’ємна частина кафедрального ансамблю Adro da Sé — музей буквально є архітектурним продовженням собору і має з ним внутрішній зв’язок. У минулому приміщення використовували для підготовки духовенства, проживання архієреїв та зберігання церковних реліквій.

Grão Vasco (Грау Вашку) — один із найвидатніших живописців португальського Відродження.

Народився у Візеу, працював при королівському дворі в Лісабоні.

Був головним художником Кафедрального собору: саме він створив відомий алтарний політип, що спершу прикрашав храм, а з XVII століття зберігається у музеї.

Основу експозиції становлять біблійні сцени, портрети святих, Діви Марії, Івана Хрестителя та інші твори з надзвичайною реалістичністю та духовною глибиною.

Будівля музею була реставрована на початку XXI століття — простір поєднує історичну класику з сучасним мінімалізмом: світлі зали, скляні перегородки, чисте оформлення.

Проєкт реставрації та нової експозиції розробив відомий португальський архітектор Едуарду Соута де Мура — лауреат Прітцкерівської премії.

Це — один із найкращих художніх музеїв Португалії поза межами Лісабона і Порту, визнаний на національному рівні.

Музей працює до 18:00, але останній вхід — о 17:30.

З 13:00 до 14:00 — перерва на обід.

Квитки можна придбати також у Кафедральному соборі.

Ми вийшли із собору близько 16:00 і були вже дуже голодні, тож спершу пішли перекусити. Повертатися не було сенсу бо музей майже зачинявся, і ми б не встигли його відвідати. Може, наступного разу

Інформаційні буклети про музей можна знайти біля входу до собору. Якщо у вас буде час — обов’язково завітайте. Навіть на фотографіях музей виглядає вражаюче, а в реальності, певна, ще краще. Він допоможе глибше відчути дух епохи Ренесансу в Португалії і побачити оригінальні реліквії кафедрального собору.

Це затишний, недооцінений музей із унікальною атмосферою та роботами світового рівня — ідеальне продовження екскурсії після відвідин Sé Cathedral de Viseu. Більшість експонатів дуже пов'язані з історією собору: тут зберігаються твори, написані спеціально для його вівтарів, включно з великим політипом Грау Вашку.

Igreja da Misericórdia de Viseu

Прямо навпроти Кафедрального собору, через площу, височіє ще одна цікава будівля — барокова церква Мізерікордії (Igreja da Misericórdia de Viseu).

• Барокова церква XVIII століття, збудована між 1775–1785 роками — вже після завершення кафедрального собору
• Виділяється світлим фасадом з двома симетричними вежами та різьбленим портиком — контрастує з масивним гранітним собором навпроти
• Належить католицькому Братству Мізерікордії (Santa Casa da Misericórdia) — одній із найстаріших благодійних організацій у Португалії (Цікавий факт. Вони мають монополію на лотерею у Португалії, а всі зароблені кошти витрачають на реставрацію старовинних будівель та соціальну допомогу нужденим)
• Всередині — бароковий вівтар, позолочені та різьблені елементи
• Інколи в Igreja da Misericórdia проводяться тимчасові виставки або культурні події

Що ще подивитися у Візеу

Насправді ми побачили багато красивих будівель — церков, соборів, музеїв — і багато з них очевидно мають історію та характер. Але охопити все за короткий візит те, що будувались віками просто неможливо. Ми в таких подорожах за якість, а не кількість: краще зануритися в декілька місць глибоко, відчути епоху, ніж пробігтися по десятку «чекпоінтів», які нічого не встигнуть вам прошепотіти.

Якщо доля ще раз занесе нас до Візеу, я б дуже хотіла відвідати (до згаданого вище):

• Casa do Miradouro — невеличкий палац XVI століття із виставкою скульптур Антоніу душ Сантуш. Саме приміщення — яскравий приклад ренесансної архітектури, а з оглядового майданчика відкриваються мальовничі краєвиди на місто. Розташований недалеко від Собору. (трошки не дійшли)
• Porta do Soar de Cima — середньовічні міські ворота XIV століття — залишки старої міської стіни. Ми пройшли повз і не помітили, бо дізналися про них трохи пізніше й уже не стали повертатися. Наступного разу обов’язково зупинимося біля цього місця, щоб уважно роздивитися. Поруч музей, куди теж варто зазирнути
• Площа Largo da Feira de São Mateus (у районі навпроти торгового центру) — простора площа, яка особливо оживає в період свят. Було б цікаво потрапити сюди напередодні Різдва, Нового року або під час якогось міського фестивалю — щоразу її прикрашають по‑новому, і вона створює чарівну атмосферу. Особливо вона знаменита тим, що саме тут проходить Feira de São Mateus — одна з найстаріших щорічних ярмарків у Португалії, якій уже понад 600 років.  Feira de São Mateus — це не просто базар, це багатотижневий фестиваль із музикою, вуличними виступами, феєрверками, гастрономічними павільйонами та ярмарковими атракціонами. Свято триває в серпні–вересні та збирає десятки тисяч гостей з усього регіону. У цей час площа та прилеглі вулиці перетворюються на справжнє місто веселощів, і саме тут особливо яскраво відчувається дух Візеу.
• Solar do Dão / Enoteca do Dão — Винний центр регіону Дао, де можна дегустувати місцеві вина, дізнатися більше про історію виноробства в центрі Португалії й придбати пляшку просто з винного погребу. Якщо не помиляюся, буклети про це місце ми бачили в готелі, а екскурсію з дегустацією можна було замовити прямо на ресепшені.

Якщо говорити про естетику для очей — Португалія це абсолютний топ. Особливо якщо порівнювати, скажімо, з Чорногорською Подгорицею, де крім бетону та асфальту дивитися особливо немає на що. Або з Будвою, яка буквально тоне в натовпі.

Візеу — зовсім інший світ: тиша, атмосфера, архітектура, зелень, камінь, повітря. Тут просто хочеться дихати, дивитися, відчувати.

Але є проблема: дилема — куди їхати далі? Адже хочеться побачити все.

На цьому я з вами прощаюся. До нових пригод.