10 днів у Португалії

Як ми переїжджали

Валізи я остаточно дозбирала в останній день. Домовилася з дівчиною, яка погодилася забрати всі речі, що не вмістилися у багаж. Ми заповнили їй повний багажник і ще кілька великих баулів на заднє сидіння. У школу відвезли стільки ж іграшок і канцелярії. А ще, цілий день я видраювала будинок. Все попрала (хоча пральна машина і посудомийка не встигли закінчити свої цикли до нашого від’їзду), помила підлогу. Єгора припахала пилососити. Не мола я залишити брудний будинок після себе. Коли приїхало таксі, я ще побігла викидати сміття і куртку Єгора, яка так і не влізла валізу за вагою. В цей день ми двічі вивозили сміття машиною. Не те щоб сміття, просто речі, які на нашу думку не варто було залишати в будинку - розкритті упаковки з їжею, всякі банки, щось зламане, надколоте, старющий одяг для саду, який соромно комусь віддавати і багато всякого різного, що чомусь відмовились забирати для роздачі (шампуні нові і початі, мила, розчіски чисті відмиті, ціла здоровенна коробка різних засобів для догляду за тілом. Аргументація - “може люди посоромляться користуватися начатим” (хоча там в більшості все було нове з моїх хом’ячих запасів). Може в мене інше уявлення про нуждених, та шукати того, хто забере не було часу, тому довелось викинути.)
Останню валізу обмотали плівкою буквально за десять хвилин до від’їзду. Не то щоб ми великі любителі плівки, та боялися, що ввалізи розваляться під час розвантаження літака. Як потім з’ясувалося, не дарма.

Першою нашою тривогою була вага багажу. За квитками нам було дозволено 30 кг у багажному відділенні та 8 кг у ручній поклажі. Стоячи в черзі на реєстрацію, ми помітили, що щонайменше трьом пасажирам перед нами довелося доплачувати по 70-80 євро за перевищення норми ваги валізи. Наші валізи важили по 31 кг кожна, але, на щастя, нам нічого не довелося доплачувати. Моя ручна поклажа сягала 11 кг, а рюкзак був настільки пузатий, що якби його попросили просунути в рамку, мені довелося б викидати всю нижню білизну та альбоми з олівцями. Проте, на нічному рейсі всім було глибоко плювати на ручну поклажу та невелике перевищення ваги, тож перший етап ми пройшли вдало.

Другим викликом була восьмигодинна пересадка в Туреччині. А точніше 8 з половиною. І тут ми не дарма хвилювались. І тут наші хвилювання виявилися не марними. О п’ятій ранку Женя прокинулася червонощока і лоб її палав. Зазвичай я не брала з собою ліки в ручну поклажу, але цього разу у мене був мінімальний аптечний набір, у якому, на щастя, знайшовся парацетамол. Не без проблем вона проковтнула ту величезну гірку таблетку і нам залишилось чекати вильоту ще 3,5 години і 5 годин польоту. Далі, більш менш пройшло все нормально. Другу таблетку вона проковтнула, коли ми приземлилсь.

Третя турбота – багаж. Ми хвилювалися, чи прилетять наші валізи разом з нами. Вони прилетіли, але з однією проблемою: на одній валізі не було колеса. Причому саме з боку ручки, що унеможливлювало її котити. У підсумку ми мали дві нормальні валізи, одну – без колеса, хвору дитину і три ручні поклажі. Єгор узяв дві валізи з колесами, я волокла ту, що без, а Женю посадила на її маленьку валізу. На щастя, їй трохи полегшало, і вона сама котила свій багаж, чим дуже мені допомогла.

Отже, я волочуся десь далеко позаду Єгора і бачу, що його вже хочуть “пакувати” і відправляти на перевірку. Я наздоганяю Женю і кажу щоб вона бігла до тата.Вона підбігає, а охоронець розпитує, хто він і звідки. Єгор намагається пояснити, що він українець, прилетів з Чорногорії, але рейс був із Туреччини. Той перепитує кожне речення по два рази. Тут підходжу я замучена, з ще однією валізою і той чоловік такий “Oh, so you're a family. You are welcome. You’re free to go“ (О, то ви родиною. Ю а велком. Ви вільні). Тож, от вам порада - ходіть всі разом, бо у одинокого чоловіка з двома великими валізами обовязково спробують в ті валізи позаглядати. І і хоча нічого забороненого у нас не було, але лякало те, що їх потім знову спакувати, а я робила це цілий тиждень, намагаючись розподілити все так, щоб вони закрились і зробила це не без проблем.

П’ятим пунктом було, забрати орендовану на перший час машину. Вийшли з аеропорту, я ледве тягну ту валізу без колеса. Дійшли до парковки – виявилося, що вона не та, і нам потрібно в інший бік. Втома накрила хвилею, хотілося плакати. Єгор залишив нас у тіньочку, а сам пішов шукати прокатний офіс, бо таскати валізи туди сюди ще те випробування. Єгор повернувся і каже, що знайшов. Ми йдемо в підвал до стійки, Єгор зайшов в офіс, а ми ззовні сіли на стільці і Женя всівшись на мене одразу заснула. Через пару хвилин виходить Єгор і каже, що це не той офіс, а в нас три валізи, три ручні поклажі і спляча 20 кг дитина. Єгор знову нас залишає, і йде шукати де ж та аренда. Чекали ми десь півгодини. В підвалі тому капець як шумно, волого і протяги, але Женя, закутана в мою куртку спала на руках. Єгор повернувся, Женю розбудили, бо тягти і її і весь багаж не було ні змоги ні сил. Ледь ледь дотягли все до ліфта і піднялися на 2 поверх. Почекавши ще хвилин 5 ми нарешті забрали машину. В багажник влізло 2 валізи і 2 рюкзака, і на заднє сидіння ми запхали всі інше.

Шосте. Зустрітися з рієлтором, який чекав нас і вже збирався йти, бо йому треба було йти на іншу зустріч. Ми приїхали, коли він від’їджав. Він швиденько показав Єгору де квартира, де які ключі і поїхав, а ми за три заходи занесли валізи додому і нарешті можна було видихнути.

Здавалось би все, можна відпочити. Та ось сьомий пункт. В квартирі мінімум меблів і взагалі немає ковдр. Знайшли пледик і подушку, вклали дитину спатоньки, помилися і помчали в IKEA. Там ми заблукали. Ми зайшли на вихід де стелажі для селфсервісу і ходили нам намагаючись зрозуміти, чому всі так в захваті від IKEA, якщо там зала менша за мінімаркет навпроти. А потім я побачила прохід де були штучні квіти і ми пішли туди, а звідти потрапили в іншу залу, де висіла карта першого поверху і ми зрозуміли що зайшли з кінця і так ми пройшли з 24 секції до 17 проти руху, знайшли ковдри, постільну білизну, подушки, нахапали ще чогось по ходу і пішли на касу. Каси всі самообслуговування, де ми трошки тупили. До нас підійшла консультант, яка нам все розповіла, показала як користуватись і доволі швидко ми втрьох все спакували і побігли додому до хворої дитини, яка весь цей час спала.

Була вже майже шоста година вечора, а ми вийшли з дому рівно добу назад. Ми згадали, що голодні, і пішли в мінімаркет навпроти. Він нагадав мені наші АТБ, невеличкий але є все необхідне. І навіть в такому магазині був доволі великий вибір товарів.

Перші враження від магазинів і цін

Отже, трошки по цінах. Ціни на м’ясо, цукор, сіль, такі самі як в Чорногорії. Дуже багато індички за ціною курятини. Соняшникова олія дорожче на 4-0-50 центів, як і бензин, доречі. Рис, вершкове масло, сири (величезний вибір сирів і вин), меблі, дешевше/ Поки що, для мене шок ціна на туалетний папір і паперові рушники для кухні. Дуже дорогі і дуже тонкі. В місцевих магазинах після Чорногорії я відчуваю себе “як з лісу вилізла” - мені хочеться спробувати все. Різноманіття фруктів, овочів, молочки, море продуктів, м’яса, напівфабрикатів і морозива. Вперше за 6 років ми купили звичайне біле морозиво, без добавок і присмаку гіркоти, який зазвичай намагаються збити всякими джемами чи шоколадним топінгом. Не знайшла поки що крупи крім рису і вівсяних пластівців, а я так люблю всякі каші. А ще не знайшла сметану. Ми зазвичай брали грецький йогурт, тут я знайшла, та перший раз він виявився веганський (на смак як целюлоза розчинена в води), а другий і третій рази він виявився солодкий (на смак як дитячий, який ми купляли в Україні 6-7 років тому)

Магазину IKEA ми дали другий і третій шанс. Я навіть завела собі клубну картку і замовила меблі онлайн з самовивозом. Це зручно, коли є машина, бо можна забрати на наступний день. А найближча доставка була через 10 днів, що не підходило, бо треба було встигнути зібрати меблі до кінця відпустки. Ми завантажили машину так, шо вона аж присіла на задніх колесах. А ще, звернула увагу, що меблі які є в нашій квартирі на 80% з Ікеї і техніка на кухні теж. Людей в магазині завжди багато, а на касах черги. В вихідний день знайти місце на парковці на поверсі де вихід майже неможливо, а чекати ліфт щоб піднятися чи спуститися на потрібний поверх може знадобитися 15-20 хвилин.
Ціни на меблі в IKEA значно нижчі ніж в Чорногорії. Мені здається що в IKEA меблі не найвищої якості, але в Чорногорії на них така ціна, що можна під замовлення зробити з червоного дуба. Може трошки перебільшую, але я спеціально не відписалась від чг магазину, де ікеївські товари і порівнюю, коли ми приходимо в магазин. Іноді переплата досягає 70%. В середньому, в Португалії ціни нижче на 20-30 % (це я про товари з IKEA)

Як ми віддавали дитину в школу

Цей процес виявився доволі непростим для нас. Раніше дитина ходила до приватної школи, де не було проблем із записом. Звісно, всюди є свої нюанси, та я не думала, що це такий затяжний процес. Спершу ми листувалися з дирекцією секретаріату, проте інформація була подана не надто зрозуміло. Я написала на одну електронну адресу, але відповідь отримала з іншої. Коли ми поцікавилися, які документи необхідно подати і куди саме, нам відповіли щось на кшталт: "У школі, до якої ви хочете вступити, немає місць ні у другому, ні у третьому класі. Приходьте і приносьте документи". Жодної конкретики щодо часу, місця чи переліку документів не було.

Спочатку писала я, потім Єгор. Ми вирішили трохи зачекати, поки дитина покращить своє здоров'я, і залишили її вдома на тиждень. У понеділок ми вирушили до школи, для цього довелося брати вихідний. Нас зустріла співробітниця, яка, на щастя, володіла англійською мовою. Разом з нею ми довго заповнювали різні анкети й документи. У нас взяли копію паспорта дитини, відсканували її оцінки та характеристику зі школи в Чорногорії. Дали нам 4 анкети заповнити вдома і сказали, що повідомлять до кінця тижня куди і коли нам прийти. 

Як з’ясувалося, у місцевій системі освіти діє шестибальна шкала оцінювання та триместри. Наразі тут закінчується другий триместр, тоді як у Чорногорії триває третя чверть. Незважаючи на це та мовний бар'єр, дитину зарахували до другого класу. Навчальний рік з середини вересня до середини червня. Канікули між триместрами більше ніж по 2 тижні.

Наступного ранку, Єгору надіслали листа, що треба принести заповнені анкети дуже прям терміново, бо дитину вже чекають в школі. Я заповнювала ті анкети години 2 точно. Трошки там помилялася, накалякала, бо перекладачі переводять дуже коряво і лише в обід змогла принести всі папери. Знову зробили копію паспорта і сказали в яку школу привести дитину завтра до 8.30. Також, одразу дали мені пароль до шкільної системи, де можна знайти всю інформацію про учня, оцінки, розклад, і там вся інформація з анкет, які ми заповнювали і т.д. Також є окрема система для організації шкільного харчування. Там можна оплачувати обіди по днях зі спеціальної шкільної діджитал картки, але поки що нам не вдалося розібратися з процесом оплати, оскільки відсутня звична для нас оплата карткою. Колеги допомогти поповнити той рахунок, поки ми не отримали рахунки в місцевому банку, щоб можна було підключитись до всіх цих місцевих систем. Visa та Mastercard, ага, тільки місцевих банків. Ну то дрібниці, вирішимо. Вартість обіду – 1,46 євро (для українців із тимчасовим захистом обіди безкоштовні). Меню завантажують наприкінці місяця на наступний місяць, розписано по тижнях і зберігаються всі попередні місяці з початку навчального року.

Дитину можна забирати додому на обід або залишати в школі, де її нагодують. Оскільки школа розташована за 20-25 хвилин пішки, забирати її додому на обід не вийде. Навчання триває з 8:30 до 17:00, а обід запланований у проміжку з 12:30 до 14:00. Перша половина дня - вони навчаються по програмі, друга половина дня - додаткові заняття: спорт, сцена, наука, екологія і т.д. На вибір 3 напрямки. Для дітей 1-4 класів заняття безкоштовні. Ще є група продовженого дня з 17 до 20, але платно. Скільки коштує не знаю, на нам наче і не треба. Щоб забрати дитину зі школи в навчальний час треба оформити спеціальний дозвіл. Дитину віддадуть лише тому, хто вписаний в анкетах, які ми заповнювали. Тобто ніяким тьотям, дядям, бабусям і дідусям дитину забрати зі школи не можна, якщо їх не внесли в шкільні документи. Вписати можна трьох людей максимум. Саму дитину теж зі школи не випустять. В шкільних правилах написано, що якщо дитина зайшла чи вийшла не через головний вхід, то вони не несуть за неї відповідальності.

Як саме проходять уроки, я поки не зрозуміла, оскільки у шкільному кабінеті заняття відображаються блоками по три години, і мені ще належить з’ясувати, як організовані перерви.
Перший день в школі дитині сподобався, в неї в класі двоє дітей з якими вона може спілкуватися на зрозумілій мові. На територію школи нас не пустили. Забрали дитину біля воріт і повели в клас, що там і як відбувається я можу лише здогадуватися. Ми залишили наші телефони, та вчителька нам не писала і не дзвонила. В нас на справді купа питань, бо тут явно процес навчання відрізняється від того, який був в Чорногорії. В кабінеті учня лише ім'я вчительки і електрона пошта секретаріату. Носити телефони учням в школу заборонено, і користуватися звісно теж, навіть на перервах. А мені хочеться написати, дізнатися як справи. І я думала що можна буде користуватись хоча б перекладачем. Можливо, розповім про весь процес згодом більш детально, коли сама зрозумію